Епічність поем Твардовского

В останніх поемах Твардовский говорить уже не від імені того або іншого персонажа, але з позиції навченого досвідом сучасника. Так створюється узагальнений образ громадянина-поета, відповідального «за геть усе». «Естетика Олександра Твардовского виходить зі свідомості народного ідеалу. Його муза — голос народної совісті. І за всім цим коштує тверде переконання, що народ — це не «маса», а люди, кожний з яких — особистість, гідна щастя

Твардовский — весь продовження великої традиції російської літератури. І народностями ідеалів, і світлом гуманізму, і готовністю все добре прийняти, як своє, і відчуттям відкритих просторів, і безбережності далечіней духовного розвитку»1,-пише В. Огнев. Підводячи підсумки сказаному, варто звернути увагу старшокласників на те, що поезія Твардовского кровно пов’язана з російською класичною літературою — з Пушкіним, Некрасовим, Л. Толстим. Твардовскому дороги долі народу. Він опирається на народну самосвідомість. Він поетизує прекрасні властивості народного характеру. Твардовский розуміє, що за час влади народ став іншим, значно більше свідомим, освіченим, чим у старій Росії. Відтворюючи народний лад думки, характер простої людини, почуття селянина, го-зоря від імені народу, опираючись на народну точку зору, Твардовский піднімає їх. Велике місце в поемі «За далечінню — далечінь» займають звертання до друга-читача:

  • …Я знаходив у тобі опору,
  • Мій друг і вищий судія
  • Я так зобов’язаний тій підмозі
  • Великої — що там не тлумач…

«Коли читаєш Твардовского,- пише С. Я. Маршак,- здається, начебто сам народ говорить про себе, говорить багато, барвисто, щедро, часом заважаючи сльози зі сміхом…»1

Твардовский незмінно вірний темі високого патріотизму:

  • Але у всій Вітчизні славної
  • Немає такого куточка,
  • Немає такої землі, щоб дорівнює
  • Мені була не дорога…
  • «Є обрив, де я, граючи…»

Ця ж тема наповнена новим змістом у віршах 1941 — 1945 років:

  • Я частку свою по-солдатски приемлю.
  • Адже якби смерть вибирати нам, друзі,
  • Те краще, ніж смерть за рідну землю,
  • И вибрати не можна…
  • «Пускай до останньої години розплати…»

Вірша післявоєнного років перейняті вірою у світле майбутнє народу й любов’ю Кродине.

  • Спасибі, моя рідна Земля, моя рідна домівка,
  • За все, що від життя знаю,
  • Що в серце ношу своєму…
  • И зухвалий порив по вдачі,
  • И сил не займати,
  • И свято на Подвиг право
  • В ім’я твоє, у славу
  • И щастя, Вітчизна-мати…
  • «Спасибі, моя рідна…»

Поетові властиво «тверда свідомість» особистої причетності до народної долі, свідомість чесно виконаного боргу. Незвичайна простота, природність стилю Твардовского виявляє собою не що інше, як висока поетична майстерність, що дозволяє поетові не тільки проникнути в таємницю народного сприйняття навколишньої дійсності, але й висловити її так, як висловив би народ. Цю особливість своєї творчості підкреслював і сам поет:

  • Я вільний мовлення вести вільно,
  • Як той солдат, з ким був у бої,
  • З ким пил ковтав у жнивах похідної
  • И чиїм поетом складаюся…

Варто мати на увазі, що гадана простота добутків Твардовского оманна. Він, як поет величезної величини, відкривається по-справжньому глибоко не відразу, а тільки після повторних прочитань, обмірковувань. Важливо звернути увагу на безліч слів, звичних і простих, що здобувають у віршах Твардовского надзвичайну гнучкість, багатозначність. Наприклад, слово «земля» означає: планета, країна, держава, Батьківщина, реальна дійсність — обрій, клаптик землі, територія з угіддями, об’єкт праці, ґрунт, оранка…

  • И якщо б було призначено
  • На барикадах упасти,
  • У якій землі — мені однаково,
  • За нашу б тільки владу…
  • Земля!
  • Від вологи сніговий
  • Вона ще свіжа
  • Вона бродить сама собою
  • И дихає, як діжа…
  • Земля!
  • На захід, на схід,
  • На північ і на південь
  • Припав би, обійняв Моргунок,
  • Так не вистачає рук

Настільки ж багатозначні у Твардовского слова «далечінь», «будинок»; «дорога», «вогонь» та ін. Орієнтуючись на просте розмовне мовлення, поет уводить дружні звертання («брат», «дружище», «нам»). Для нього характерні короткі динамічні звороти мовлення, властиві усній розмовній мові («рушниці в руки — і воюй», «але наса — свій народ», «де-небудь так буде край»), короткі афористичні вираження, які читаються як прислів’я

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания