Ідейно-тематичний зв’язок поеми «Мцири»

Поема Мцири – один з останніх класичних зразків російської романтичної поезії. Проблематика цього добутку тісно пов’язана Із центральними темами ліричної творчості Лермонтова: темою самітності, незадоволеності навколишнім світом, спрагою боротьби й волі

Мцири герой-борець, що протестує проти насильства над особистістю. Він жадає волі, волі, просить бури, подібно вітрилу, не задовольняючись тихою долею ченця, не покоряючись долі:

Таких два життя за одну,

Але тільки повну тривог,

Я проміняв би, якщо б міг

В’язницею став для Мцири монастир. Його бажання довідатися, для волі иль в’язниці на це світло народимося ми, обумовлено жагучим поривом до волі. Короткі дні втечі стали для нього тимчасово знайденою волею. Тільки поза монастирем він жив

И ліричний герой вірша Вітрило не знаходить заспокоєння в реальному житті, не може піти на примирення з дійсністю:

Під ним струмінь світлішай лазурі,

Над ним промінь сонця золотий…

А він, заколотний, просить бури,

Начебто в бурах є спокій!

Хіба не так само Мцири, як брат, обійнятися з бурою був би радв цьому вірші виражений невикорінне прагнення досягти недосяжного. Постійна боротьба, постійний пошук, безперервне прагнення до активної дії – от у чому поет бачив сенс життя. Саме цим високим змістом автор наповнив і поему Мцири: хоча героєві не вдалося знайти шлях у рідну країну, де люди вільні, як орли, Лермонтов прославив пошуки могутності волі, мужності, заколот і боротьбу, до яких би трагічних результатів вони не вели

Образ Мцири схожий також з ліричним героєм вірша Листок, відірваним від гілки рідної й не знаходить спокою ніде. Недарма вмираючий говорить сам про себе: Грозою відірваний листок. Близька Мцири й тема самітності, червоною ниткою пронизуюча вся творчість Михайла Юрійовича. Самотній блакитному вітрило, що біліє в тумані моря, один і без мети носиться по світлу дубовий листок… І герой поеми самотній:

Спочатку бігав він від всіх,

Бродив безмовний, самотній…

Причому самотно не тільки в середовищі ченців, але й в усьому світі людському. І недарма зрозумілі Мцири думи роз’єднаних потоком самотніх скель, яким не сойтиться ніколи. Цей же мотив самітності, мрія про з’єднання непоєднуваного звучать у вірші На півночі дикому коштує самотньо…, виражаючись в образі сосни, що марить про таку ж самотню й смутну прекрасну пальму

Далекий миру людей, що нехтує своє оточення, Мцири почуває споріднення лише із природою. Дитя природи, він припадає до землі й довідається таємницю пташиних пісень, загадки їхнього віщого щебету, йому зрозумілий немолчний ремство, вічна суперечка потоку із упертої грудою каменів, дума скель, що жадають зустрічі. У цій рідній йому середовищу погляд його загострюється: він зауважує блиск зміїної луски й відливи срібла на вовні барса, він бачить зубці далеких гір і бліду смугу меж темним небом і землею. Природа настільки будить старанний погляд Мцири, що йому чудиться, начебто крізь прозоруу синявий небесного зводу він може стежити ангела політ. Схожий стан душі ми бачимо в ліричного героя вірша Коли хвилюється жовтіюча нива…. Він сприймає пейзаж сладостним, привітним, його душу перебуває в гармонії із природою, великою силою, що вносить у душу спокій і надію, що упокорює тривогу:

Тоді упокорюється душі моєї тривога,

Тоді розходяться зморшки на чолі,

И щастя я можу осягнути на землі,

И в небесах я бачу бога…

Але найбільшою любов’ю для Мцири була та одна – але полум’яна пристрасть, що згризла душу й спалила, любов до батьківщини. Цим почуттям був обумовлений і його жагучий порив до волі. І навіть перед смертю останній привіт він посилає рідному Кавказу, бажаючи, щоб його поховали в такім місці, звідки видні його сніжні вершини:

Відтіля видний і Кавказ!

Бути може, він зі своїх висот

Привіт прощальний мені надішле,

Надішле із прохолодним вітерцем…

Подібний по змісту зі сповіддю Мцири щодо цього передсмертний монолог героя вірша Заповіт. Основний тон його становить скепсис, гіркоту й незадоволеність. Умираючий армієць самотній, його долею, сказати по правді, дуже ніхто не стурбований. Але він вірний своєму патріотичному боргу, його любов до Батьківщини позначається в прихильності до рідного краю, йому єдиному поранений посилає свій останній уклін

Таким чином, поема Мцири тематично пов’язана з лірикою Лермонтова. Мужність, цілісність натури, героїзм головного героя поеми є докором бездіяльному й ганебному-легкодухому поколінню Лермонтова, що в’яне без боротьби й про яке великий поет сказав гіркі слова:

Юрбою угрюмою й незабаром позабутої

Над миром ми пройдемо без шуму й сліду,

Не кинувши століттям ні думки плідної,

Ні генієм початої праці

Михайло Юрійович Лермонтов поет, що створив незвичайно багато добутків за свою яскраву, але коротке життя. Не було такого літературного жанру, у якому не працював Лермонтов

Мені дуже подобається його поема Мцири за незвичайну мелодійність і наспівність вірша

Він був, здавалося, років шести;

Як сарна гір, жартівливий і дикий,

И слабкий і гнучкий, як очерет

Але в ньому болісна недуга

Розвив тоді могутній дух

Його батьків

Поряд з романтичним характером героя Лермонтов дає реалістичні, правдиві замальовки життя й природи Кавказу

И згадав я батьківський будинок

Ущелина наше й навкруги

У тіні розсипаний аул;

Мені чувся вечірній гул

Додому, що біжать табунів,

И далекий гавкіт знайомих псів

Дуже залучає мене образ Мцири, відважного, рішучого, цілеспрямованого юнака:

Ти хочеш знати, що робив я

На волежил і життя моя

Без цих трьох блаженних днів

Була б печальней і хмурній

Неспроможної старості твоєї

А якою гарною мовою все це описано!

На жаль! тепер мечтанья ті

Загинули в повній красі,

И я, як жив, у землі чужий,

Умру рабом і сиротою

Цю поему можна читати за всіх часів, вона вирішує вічні питання буття: добра й зла, волі й плівка, життя й смерті

Мене могила не страшить:

Там, говорять, страданье спить

У холодній вічній тиші;

Але з життям жаль розстатися мені

Я молодий, молодий… Чи знав ти

Розгульної юності мечтиили не знав, або забув,

Як ненавидів і любив…

Загибель Мцири не випадкова, Лермонтов не бачив у навколишнім оточенні можливості для щасливого й спокійного життя. Герой віддає перевагу смерті життя вневоле.

На жаль! за кілька хвилин

Між крутих і темних скель,

Де я в хлоп’яцтві грав,

Я б рай і вічність проміняв

Ця невелика поема Лермонтова буде вічно кликати читачів на подвиг в ім’я волі й добра

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания