Картини російської природи в лірику М. Ю. Лермонтова

Колекція творів: Картини російської природи в лірику М. Ю. Лермонтова

Виходжу один я на дорогу;

Крізь туман кременистий шлях блищить;

Ніч тиха. Пустеля внемлет Богові,

И зірка зі звездою говорить

М. Лермонтов

Михайлу Юрійовичу Лермонтову в історії росіянці літі-ратури належить особливе й значне місце. Будучи продовжувачем традицій А. С. Пушкіна, поет не став його під-ражателем. Він знайшов свої теми, думки й настрої, кото-рие повною мірою відбилися в його прекрасній ліриці. Пое-Зия Лермонтова многотемна, мені ж хочеться зупинитися на його віршах оприроде.

Поет любив російську природу, з дитинства був оточений її красою, і вже ранні його вірші наповнені фарбами, зву-ками, що чарує принадністю навколишнього світу

Листи в полі пожовкли,

И кружляються, і летять;

Лише в борі поникли ялини,

Зелень похмуру зберігаються

(“Осінь»)

И с перших, ще недосконалих і багато в чому учнівських віршів поета проступає його власний, самобутній погляд на мир, на навколишню природу. Вона таємнича й повна чарівництва, з нею поет прагне злитися, а от з людь-мі, юний і заколотний, Лермонтов такого зв’язку не знаходить, почуває свою відірваність від їхнього миру й по-дорослому, фи-лософски міркує в “Елегії»:

Але для мене увесь світ і порожній і витрачуваний,

Любов безневинна не лестить душі моєї

З ранньої лірики намітилася поетична особливість Лер-Монтова. Він любується рідною природою, не прикрашаючи її, а приймаючи такий, яка є

Прекрасні ви, полючи землі рідний,

Ще пречервоній наші непогоди;

Зима подібна в ній з первою взимку;

Як з першими людьми її народи!

Туман тут одягає неба зводи!

И степ розкинувся ліловою завісою…

Лермонтов, описуючи природу, не обмежується лише почуттями захвату. Навколишній світ існує сам по собі, відірваний від людини. Ліричний герой поета – складова частина великої Вселеного, гармонічного й прекрасної, але такого байдужої до людського страждань і переживань

Три ночі я провів без сну – у тузі,

У молитві, на колінах – степ і небо

Мені були храмом, вівтарем курган…

(“Уривок»)

Поета долає не всесвітня, відвернена туга, а жела-ние знайти навколо хоча б одну родинну душу, щоб по-ділитися своїми думками й сподіваннями, але не призначено цьому здійснитися:

Угорі одна Горить зірка;

Мій погляд вона Вабить завжди;

Мої мрії Вона тягне

И с висоти Мене кличе!

(“Зірка»)

Тому в його лірику багато віршів, що описують зоряне небо, таємничість ночей, бескрайность росіян просторів. Природа прекрасна й нескінченна, людина ж мала й незначний, недостоин тої величі, що оточує його. Лише види й краси Кавказу пожвавлюють дух ліричного героя, вселяють йому думка, що серед цієї первозданної тор-жественной краси й тиші повинні бути й необикновен-ние люди, гідні цього величі

Люблю я ланцюга синіх гір,

Коли, як південний метеор,

Ярка без світла й червона

Спливає через них місяць,

Цариця кращих дум співака

И краща перлина того вінця,

Яким звід небес часом

Пишається, начебто цар земної…

И чим далі розвивається ліричний дарунок поета, тим від-четливее і ясніше звучить тема самітності поета і його лириче-ского героя в цьому величезному й холодному світі

Біліє вітрило самотній

У тумані моря блакитному!..

Що шукає він у країні далекої?

Що кинув він у краї рідному?..

Під ним струмінь світлішай лазурі

Над ним промінь сонця золотий…

А він, заколотний, просить бури

Начебто в бурах є спокій!

(“Вітрило»)

Але є в лірику Лермонтова вірші, що відбивають таку красу миру, перед якою відступають всі хвилювання й трево-гі, героєві здається, що ця дійсність наближає його до Бога, дає можливість піднятися до розуміння окружа-ющего миру, доцільності існування всього живого

Коли хвилюється жовтіюча нива

И свіжий ліс шумить при звуці вітерцю,

И ховається в саду малинова слива

Під тінню сладостной зеленого листка;

Коли росою окроплений запашної,

Рум’яним вечором иль ранку в годину златой.

З-під куща мені конвалія сріблистий

Привітно киває головою…

Тоді упокорюється душі моєї тривога

Тоді розходяться зморшки на чолі,-

И щастя я можу осягнути на землі,

И в небесах я бачу Бога…

Туга й самітність Лермонтова не сприймаються як примхи гордої душі, що відкидає “невартий» її мир, навпроти, вона прагне всією душею до людей, хоче бути нуж-ним і близьким їм, а вони цураються його, не розуміючи або не бажаючи прийняти у своє коло. Тому так пронизливо-сокро-венно звучать його вірші про природу, що яскраво відбивають внутрен-ний мир самотньої душі поета

На півночі дикому коштує самотньо

На голій вершині сосна

И дрімає гойдаючись, і снігом сипучим

Одягнена, як ризою, вона

И сниться їй усе, що в пустелі далекої –

У тім краї, де сонця схід. Одна й смутна на стрімчаку пальному

Прекрасна пальма росте

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания