Моя революція. Маяковський

Росіянку революцію Маяковський зустрів декларативною заявою: «Моя революція. Пішов у Смольний. Робив. Усе, що доручали». Пізніше Маяковський з гордістю пригадував, що солдати й матроси, які штурмували Зимовий палац, проговорювали два його поетичні рядки: «їли ананаси, рябчиків жуй,

День твій останній надходить, буржуй!»

Як відзначала пізніше критика, поняття «Маяковський» і «поет революції» стали в цей час синонімами. Ця аналогія затвердила й за кордоном, де Маяковського почали сприймати як своєрідний «поетичний еквівалент» Жовтня

В 1918 р. Маяковський організував групу «Комфут» (комуністичний футуризм), співробітничав з газетою «Мистецтво комуни», в 1923 р. створив «Лівий фронт мистецтв»

(Ліф), в 1923-1925 г. видавав однойменний журнал. Намагаючись використовувати всі художні засоби для надання підтримки новій державі, пропаганди нових цінностей, Маяковський писав злободенну сатиру, вірші й частівки для агітаційних плакатів («Вікна РІС-І», 1918-1921). Творчість Маяковського радянського періоду в площині формальних пошуків і художніх досягнень взагалі не уступає раннім віршам, тоді як зміст тодішніх поезий фактично зливається з ідеологічними гаслами правлячого режиму. Тодішні вірші поета пронизані вірою в перемогу ідеї нового суспільства, побудованого за законами братерства й справедливості. Поет асоціює себе з «агітатором, горлаем-проводирем», що не протистоїть юрби, а є його часткою, робітником, його голосом. Втіленням ідейної позиції Маяковського цього років стали його драми й поеми

Незабаром після революції Маяковський створив п’єсу-міф про всесвітній соціалізм « Містерія-Буф» (« Містерія-Буф», 1918), у якій представники пролетаріату й селянства – «сім пар нечистих» рятуються в ковчегу під час всесвітнього революційного потопу, проходять пекло й рай і знаходять «землю обітовану» – комуністичний Едем. У поемі «150 000 000» (1921; кількість тодішнього населення Радянської Росії) поет висловлює свою духовну єдність із революційною стихією й народом, видніється про тім часі, коли революційні селяни завоюють США й проголосять там перемогу комунізму. Оспівуванню комуністичних міфів присвячені й відомі поеми Маяковського «П’ятий Інтернаціонал» («П’ятий Інтернаціонал», 1922), «Володимир Ілліч Ленін»(«Володимир Ілліч Ленін», 1924), «Добре!» (Добре!», 1927). Після декількох закордонних поїздок з’явилося багато віршів, у яких він висловлює свої негативні враження від «капіталістичного миру наживи». Поет засуджує розбіжності буржуазного миру, його негативні явища: «Хмарочос у розрізі»(«Хмарочос у розрізі», 1925), «Бродвей» («Бродвей», 1925), «Блякнув енд вайт»(«Блякнув енд уайт», 1926) і ін. Недавно стало відомо, що в останні роки життя Маяковський почав усвідомлювати примусовий, штучний характер деяких своїх добутків. У чернетках було знайдено гірке визнання, що він «ставав на горло власним пісням». У відповідь на свою поему «Добре!», що оспівувала штурм Зимового палацу й побудова соціалістичного суспільства, Маяковський збирався писати нову поему – «Погано!»

З кінця 20-х г. у Маяковського поступово підсилювалося відчуття разючої невідповідності політичних і соціальних реалій соціалістичної дійсності тим високим ідеалам, з якими асоціювалася для нього революція. Ніж далі, тим більше з-під пера поета з’являлися добутки, у яких він прибігає до нищівної критики негативних явищ радянського побуту, административно-чиновничной системи, культури й мистецтва. Вершиною «революційної» сатири Маяковського стали дві його п’єси, написані в останні роки життя – «Клоп» («Клоп», 1929) і «Лазня» («Купол», 1930). Перша з них є їдкою сатирою на радянське міщанство. Головний герой Присипкин, що маскується пролетарським походженням, аби тільки влаштувати собі сите й безбідне життя, у якій і сліду не залишиться від тих цінностей, заради яких здійснювалася революція. Друга п’єса – це сатира на бюрократичні порядки в радянських установах. У центрі зображення – конфлікт між інженером Чудаковим, що винайшов машину часу, і бюрократом Победоносиковим, що намагається перешкодити науковому відкриттю. Обидві п’єси були визнані ідеологічно помилковими, а поета дорікали відсутністю в його добутках партійності. Критики проголосили, що Маяковський збився з революційного шляху, став «попутником», на що поет гірко помітив: «Смішно бути попутником, коли відчуваєш себе революцією».

Поступово Маяковський потрапив у літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його п’єси були зняті з постановок, йому було відмовлено у вьездних візах d Париж (на побачення з улюбленої, росіянці емігранткою Тетяною Яковлевою), його не визнавали ні колишні колеги з Ліфу, ні нові з Раппу, а виставку М. «20 років роботи» проігнорували й партійні чиновники, і впливові літератори. Драматизм положення М. ще більше ускладнили його відносини з Веронікою Полонской яка нібито й любила поета, але відмовлялася залишити заради нього чоловіка. Все це викликало глибоку щиросердечну кризу, наслідком якого стало самогубство Маяковського. Він вистрілив собі в серце, залишивши знамениту посмертну записку

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания