Русь у поемі Гоголя «Мертві душі»

Інтерес до творчості Гоголя

не слабшає й у наші дні. Напевно, причина в тім, що Гоголь зумів найбільше повно показати риси характеру російської людини, велич і красу Росії. У статті «У чому ж нарешті істота російської поезії й у чому її особливість», початої ще до «Мертвих душ», Гоголь писав: «Поезія наша не виразила нам ніде російської людини цілком, ні в тім виді, у якому він повинен бути, ні в тій дійсності, у якій він є». Тут намічене завдання, що Гоголь збирався вирішити в «Мертвих душах».

У поемі Гоголь

малює два протилежних мири: з одного боку, показана теперішня Росія з її несправедливістю, корисливістю й грабежом, з іншого боку – ідеальний образ майбутньої справедливої й великої Росії. Цей образ в основному представлений у ліричних відступах і міркуваннях самого письменника. «Мертві душі» починаються із зображення міського життя, начерків картин міста й описи чиновницького суспільства. П’ять глав поеми відведені на зображення чиновників, п’ять – поміщиків і одна – на біографію Чичикова. У результаті відтвориться загальна картина Росії з величезним числом діючих осіб різних положень і станів, які вихоплюються Гоголем із загальної маси, адже крім чиновників і поміщиків Гоголь описує й інших міських і сільських жителів – міщан, слуг, селян. Все це складається в складну панораму життя Росії, її сьогодення. Типовими представниками цього сьогодення в поемі є безгосподарний поміщик Манилов, дріб’язкова, «дубинноголовая» Коробочка, безладний марнотратник життя Ноздрев, скупий Собакевич і скнара Плюшкин. Гоголь зі злою іронією показує щиросердечну порожнечу й обмеженість, тупість і корисливість цих що вироджуються помещиков-душевладельцев. У цих людей залишилося так мало людського, що їх повною мірою можна назвати «дірами на людстві».

Мир «Мертвих душ» страшний, огидний і аморальний. Це мир, позбавлений духовних цінностей. Поміщики, обивателі губернського міста не єдині його представники. У ньому, цьому світі, живуть і селяни. Але Гоголь аж ніяк не схильний їх ідеалізувати. Згадаємо початок поеми, коли Чичиков в’їхав у місто. Два мужики, розглядаючи бричку, визначили, що одне колесо не в порядку й Чичиков далеко не виїде. Гоголь не сховав, що мужики стояли біля шинку. Безглуздими показані в поемі дядько Митяй і дядько Миняй, кріпак Манилова, що проситься на заробітки, а сам що йде пиячити. Дівчинка Пелагія не вміє відрізнити, де право, де лево. Про-шка й Мавра забиті й залякані. Гоголь не обвинувачує їх, а, скоріше, добродушно сміється над ними

Описуючи

кучерів Селіфана й лакея Петрушку – двірських слуг Чичикова, автор проявляє доброту й розуміння. Петрушка охоплена пристрастю до читання, хоча його більше залучає не те, що він читає, а сам процес читання, як це з букв «вічно виходить яке-небудь слово, що інший раз чорт знає що значить». Ми не бачимо в Селіфанові й Петрушці високої духовності й моральності, але вони вже відрізняються від дядька Митяя й дядька Миняя. Розкриваючи образ Селіфана, Гоголь показує душу російського мужика й намагається зрозуміти цю душу. Згадаємо, що він говорить про значення почісування в потилиці в російського народу: «Що означало це почісування? і що взагалі воно значить? Чи досада на те, що от не вдалася задумана назавтра сходка зі своїм братом… або вже зав’язалася в новому місці кат кая зазнобушка серцева… Або просто жаль залишати відігріте місце на людській кухні під кожухом, для того щоб знову тягтися під дощ і сльоту й усяку дорожню негоду?»

Виразником ідеального майбутнього

Росії є Росія, описана в ліричних відступах. Тут теж представлений народ. Нехай народ цей складається з «мертвих душ», але він має живий і жвавий розум, це народ, «повний здатностей, що творять, душі…». Саме в такого народу могла з’явитися «птах-трійка», що без праці керує ямщик. Це, наприклад ярославський розторопний мужик, що «однією сокирою так долотом» змайстрував чудо-екіпаж. Його й інших мертвих селян купив Чичиков. Переписуючи їх, він малює у своїй уяві їхнє земне життя: «Панотця мої, скільки вас тут напхане! що ви, серцеві мої, поробляли на своєму столітті?» Мертві селяни в поемі протипоставлені живим селянам з їх бідним внутрішнім миром. Вони наділені казковими, богатирськими рисами. Продаючи теслі Степана, поміщик Собакевич описує його так: «Адже що за силища була! Служи він у гвардії, йому б бог знає що далечіні, трьох аршинів з вершками ростом».

Образ народу

у поемі Гоголя поступово переростає в образ Росії. Тут теж проглядається протиставлення теперішньої Росії ідеальної майбутньої Росії. На початку одинадцятої глави Гоголь дає опис Росії: «Русь! Русь! Бачу тебе…» і «Яке дивне, і вабливе, і несуче, і чудесне в слові: дорога!» Але ці два ліричних відступи розриваються фразами: «Тримай, тримай, дурень!» — кричав Чичиков Селіфанові. «От я тебе палашем! – кричав скакавший назустріч фельдъегерь із вусами в аршин. — Не бачиш, лісовик бий твою душу: казенний екіпаж» У ліричних відступах автор звертається до «неосяжного простору», «могутньому простору» російської землі. В останній главі поеми бричка Чичикова, російська трійка перетворюється в символічний образ Росії, що стрімко несеться в невідому далечінь. Гоголь, будучи патріотом, вірить у світле й щасливе майбутнє Батьківщини. Гоголівська Росія в майбутньому – велика й могутня країна

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания