Сюжет роману «Піднята цілина»

Сюжет роману «Піднята цілина» переносить нас на Дон, на хутір Гремячий Балку, куди одночасно приїжджають учасники й ідеологи майбутнього конфлікту: один, Половців, уночі, як вовк, тому що він білогвардієць, інший, колишній путилов-ский робітник і червоний моряк Давидов, – удень, відкрито. Половців хоче втягти, що передихнули після цивільної козаків у Сполучник боротьби за звільнення Дону, Давидов як двадцатипятитисячник повинен зібрати всіх у колгосп, поприжав міцніше кулака. Після приїзду ватажків стрімко розвертається сюжетна дія з його основними «вузлами»: першими зборами бідняків, що приняли рішення розкуркулити «богатеньких», сценою розкуркулювання Гаева, Лапшинова й інших, роздачею майна біднякам, другим зборами гремяченцев по створенню колгоспу, драматичним «жіночим бунтом», сценою оранки, коли Давидов зумів організувати соціалістичне змагання бригад

Масові сцени – художня особливість нового, радянського роману – роману соціалістичного реалізму. Що хоче сказати художник таким сюжетостроением? «Тече» маса народна, виявляючи своє, зацікавлене відношення до нових ідей, стало бути, народ – хазяїн і творець історії. Чи не так це? Половців відразу взяв у зворот місцевого агронома й міцного хазяїна Якова Лукича Островнова. Давидов відразу почав підбивати бідняків: «Кулак гноїть хліб у землі», і жалібні голоси негайно відгукнулися: «Ці (бики) у богатих, їм і вітер у спину», а Любишкин запропонував: добро богатих потрібно віддати в колгосп. Роман «Піднята цілина» оповідає про створення колгоспу й полифоничности думок самих селян. Усі зацікавлені, байдужих не був: мужик у лисому треухе запропонував зібрати бідняків в один колгосп, середняків – в інший, а ледарів – на висілки. Микола Люшня переконаний: «колгосп – справа добровільне, хочеш іди, хочеш – з боку дивися», тобто він за волю вибору

Доводи Кіндрата Майданникова, середняка, залучають, але не переконують: він вірно назвав причини незахищеності одноосібного господарства – і посуха, і заливні дощі, і неврожай, і звалилася раптом на працівника хворость, і смерть хазяїна. Він серйозний і докладний, ця людина, що приймав у своєї корови, тріпотячи, маленького, тремтячого бичка, ростив як дитини, а тепер, голосуючи за колгосп, віддавав свою «худорбу» у чужі руки, можливо, ледачі й байдужі. «Правда» Кіндрата торкає нас до сліз, тому що його трудові мозолі, любов до рідного наділу, животині свідчать про глибоке вкорінення в житті й зрозумілому кожному страху за майбутнє. Яка ж провина лежить на бездумних улаштовувачах колгоспів за мільйони обманутих Май-данникових! А передумови трагедії вже позначені в підсумках зборів

«Ти нас не силуй», – пролунав голос одного з багатьох. «Таких, як ти, усіх угробимо», – пообіцяв комуніст Давидов, не вдумавшийся в народні думки. Але ж кострубато, без опори на науку були висловлені ідеї фермерського господарства на всіх рівнях: для богатих, для середняків, для бідняків з постійною й цілеспрямованою допомогою держави останнім. …Життя в Гремячем Балці встав як «норовистий кінь перед перешкодою», і це природно: хтось зводив на загальний баз свою худобину, хтось убивав до – рів і телушек, об’їдаючись до хвороби м’ясом, хтось приходив на стайню погодувати свого коня

Шумування підсилилося, коли стало відомо, що сусіди з іншого колгоспу претендують на частину насінного фонду. Мужики готові були розв’язати нову громадянську війну: «Ярские приїхали забирати насінневий фонд!», а у відповідь: «Вас у Соловки треба саджати, собаки на сіні!» Страшні по лютості й жорстокості сцени! У драматичних колізіях роману розкриваються характери цікаві, самобутні, описані яскраво, пластично, з гумором і зі слізьми. Не може читач не співчувати Давидову з його широтою душі й внутрішньою правдивістю, але ставшему носієм командно-адміністративної системи і її заручником, не може не горювати над невпорядкованістю життя, незігрітістю Нагульнова, що вірить у світову революцію й готового за неї життя віддати, що несе в собі страшну ідеологію «нагульнов-щини» і фанатизм, що граничить сбезумием.

Значення роману «Піднята цілина», безперечно, і в мало-мальськи правдивому зображенні села 30-х років на тлі лубочної, парадної радянської літератури, і в тім, що Шолохов, по суті, відкрив своїм романом «сільську прозу» XX століття. І наш інтерес до добутків Ф. Абрамова, В. Белова, В. Распутіна, В. Тендрякова, В. Шукшина незмінний саме тому, що ми колись у школі вперше познайомилися із сільськими проблемами, зріднилися з ними завдяки Шолохову.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания