В. Маяковський – один із кращих поетів початку XX століття

Революція для Валодимира Маяковського – це руйнування старого миру в ім’я стварення новаго, загибель в ім’я народження. Поема відбивала розпущену силу мільйонів, що стихійно піднімаються проти капіталізму й уже усвідомлюють свій шлях до боротьби. Поема була прямим відгуком на імперіалістичну війну, хоча окремі метафори й порівняння були навіяні злободенністю, наприклад: «Тіло тває я буду берегти й любити, як солдат, підрублений війною, непотрібний, нічий, береже сваю єдину ногу».

В. Маяковський у поемі «Хмара в штанях» прагнув всім змістом дійти до самого кореня людських страждань у тім пристрої суспільства, що робить війну неминучої. У поемі виражене співчуття страждаючій людині, а також прославляється активність самих пригноблених і знедолених. Похід проти слабостей людей, покалічених і обдурених капіталізмом, викриття ілюзій і оман страждаючої людини минулого органічною частиною заколотного пафосу «Хмари». У поемі відбилися настрої мас, які ще далеко не позбулися від непевності у сваїх силах, від перебільшення сил варога: «Чую: тихо, як хварий з ліжка, зстрибнув нерв. І от, – спочатку пройшовся ледь – ледь, потім забігав, схвильований, чіткий». Відвернене протиставлення страждання щастю, несамовите оспівування страждання й жертви уривалися дисонансом в активну, бунтарську проповідь «Хмари».

І для цього минулого сваї причини. Борошна праці й рабства, неуцтва й здичавіння, убогості й моральної деградації, у які капіталізм увергнув широкі працюючі маси, не могли пройти для них безвісти. Маяковський з надзвичайною силою затверджує молодість новаго миру, новаго шляху: «У мене в душі жодного сиваго валосся, і старечої ніжності немає в ній! Мир проти міццю голосу, іду – гарний, двадцатидвухлетний» . Маяковський відкидає «старе життя»: «Геть вашу любов!», «Геть ваше мистецтва!», «Геть ваш лад!», «Геть вашу релігію!». Ці чотири лементи «Геть!» допомагають осмислити ідейне значення поеми. Але в реальному русі образів всі чотири кричать про одному: всією сваєю поемою Маяковський добирався до головного, істотного зла, дратуючись загальними нещастями й всіма нещастями ліричного героя. Поет з’єднує його особисті переживання з переживаннями всієї країни.

Могутній голос трибуна, що виступає від імені багатьох, масштаб узагальнень, істинність і сила почуття народжують у Маяковського високий стиль, урочисту інтонацію. Поема з її прямим звертанням до пригнобленим і знедоленим, з її твердженнями великої місії поета-апостола, з її принциповим протиставленням живаго розмовного мовлення «красивасті» і выхолощенности мови модерністської літератури об’єктивно успадковувала й по-сваєму розвивала ревалюційно-демократичні традиції, відкинуті поетами декадансу, Поема «Хмара в штанях» – це чудовий добуток, написаний людиною, що щиро вірить в ідею ревалюції, в-в – прекрасне світле майбутнє, у неминучість щастя. Саме ця щирість і є, на погляд літературознавців, причиною того, що навіть зараз, коли суспільства перебудовується, життя міняється, поема В. Маяковського залишаються прекрасним зразком художнього слова, відбиваючи осмислення старого життя й перехід до новаго.

Як відомо, лірика передає переживання людини, його думки й почуття, викликані різними явищами життя. У поезії Маяковського відбивається лад думок і почуттів новаї людини – будівельника соціалістичного суспільства. Основні теми лірики Маяковського – радянський патріотизм, героїка соціалістичного будівництва, перевага соціалістичного ладу над капіталістичним, боротьба за мир, зміцнення оборонної могутності країни, місце поета й поезії в робітнику ладу, боротьба з пережитками минулого й т, буд. Злиті ваєдино, вани відтварять вигляд людини, що гаряче любить сваю батьківщину, відданого ідеям ревалюції й народу.

Дуже дорога відкритість, гражданственность поета, його прагнення показати «єства й плоть» комунізму, кожного запалити бажанням «думати, дерзати, хотіти, сміти». В ім’я ревалюції Маяковський стварює надзвичайний ораторський лад вірша, що піднімав, кликав, вимагав іти вперед. Ліричний герой – борець за загальне щастя, И на яку би найважливішу подію сучасності не відгукнулася поет, вана завжди залишався глибоко ліричним поетом і затверджував нове розуміння лірики, у якому настрою людини зливаються з почуттями всього народу.

Герої Маяковського – звичайні, але в той же час дивні люди («Оповідання про Кузнецкстрое»}. Під час будівництва міста мужні люди живуть під відкритим небом, мерзнуть, голодують, спереду в них більші труднощі, але «через чотири роки тут буде місто-сад!». Лірика Маяковського багата й різноманітнО. Чимало сваїх віршів поет присвятив темі патріотизму. Кращі з них – «Товаришеві Нетте – пароплаву й людині» і «Вірші про радянський паспорт». Перший вірш – спогад про радянського дипкур’єра Теодорі Нетте, що погибли при виконанні службоваго боргу. Вступом до теми служить зустріч Маяковського з пароплавам, що носить ім’я прославленого героя. Але поступова корабель одушевляється, і перед поетом виникає образ людини: Це він. Я довідаюся його. У блюдечках-окулярах рятувальних кіл. – Здраствуй, Нетте!.. Потім треба спогад про Нетте, що був другом Маяковського. Ці буденні спогади переміняються в центральній частині вірша описом героїчного вчинку простої людини – «слід героя світлий і кривавий». Рамки вірша розширюються: почате з опису дружньої зустрічі, вано піднімається до думок про Батьківщину, про боротьбу за комунізм. Такі, як Нетте, не вмирають – вани живуть у назвах, у рядках віршів. Гімном Радянській Батьківщині звучить і інший ліричний вірш Маяковського – «Вірші про радянський паспорт». Вано починається з незначної події – опису перевірки паспортів у залізничному вагоні в момент прибуття поїзда на границю. І поет зауважує багато чого: і чемність чиновника, що «не перестаючи кланятися», «з почтеньем» бере документи американця й англійця; і його зневага побачивши польського паспорта,

И раптом, начебто опіком рот ськривило панові.

Це пан чиновник бере мою черваношкіру паспортину. Мирний плин порушений, «Жандармська каста» готовий кинутися на поета, але в його руках – «молоткастый, серпастий радянський паспорт», за ним – країна соціалізму. Маяковський гордий за сваю могутню Батьківщину: «Читайте, заздріть, я – громадянин Радянського Союзу!». Багато віршів присвятив Маяковський і поезії («Ювілейне», «Сергію Єсеніну» і інші), а також поему «У весь голос». Він пише «про місце поета в робітнику ладу», про значення поезії для народу, для його боротьби за комунізм. Поет підкреслює відповідальність поета перед суспільствам, тому його лірика відрізняється високою ідейністю й народностями.

Сум, незадоваленість, самітність, невпорядкованість у житті – мотиви багатьох його добутків. Страждаюч і самотнім прийшов у російську поезію юний Валодимир Маяковський. У віршах молодого поета вражало незвичайний зміст і новизна поетичної мови, що отпугивало сучасну йому критикові. Поет не розкриває таємниці світобудови, він просто задає питання: «Послухайте! Адже якщо зірки запалюються – значить – це кому-небудь потрібно? Значить – це необхідно, щоб щовечора над дахами загорялася хоч одна зірка?!». Саме життя, її недоськоналість, різка невідповідність мрії й дійсності породжують ці питання. Вірш із зухвалою назваю «Нате!» знайшло сваго адресата й зробило саме ту дію, на яке розраховував автор.

У розладі з дійсністю й мріями про майбутнє народилися й рядка, до яких треба особлива прислухатися, бажаючи зрозуміти життя й особистість Маяковського, його тварчість: Прийдешні люди! Хто ви? От – я, весь біль і ушиб! Вам заповім я сад фруктовий моєї великої душі! Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на те, який споконвічний пафос тварчості поетО. Він – «весь – біль і ушиб» – зрощує «сад фруктовий» для прийдешніх людей. У цих рядках – ідея жертовного служіння людям, характерна для класичної російської літератури. Здавалося б, хрестоматійний вигляд Маяковського, «агітатора, горлана-ватажка», не допуськає думки про щиросердечну слабість. Поет у зрілу пору не любив проявів у тварчості щиросердечних метань, «стаючи на горло власній пісні». Але душу видає себе, вана радується й радіє, обурюється й кроваточить. Бездушна поезія – не поезія. Один із самих чудових добутків, на мій погляд, поема «Про це». Вана про себе й про любов, у ній яськравіше й глибше, ніж в інші, більше пізніх поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського. Минулого й ранні поеми про любов («Хмара в штанях»). Була найясніша, не уськладнена драматичними колізіями поема «Люблю». Поет тоді був закоханий у юну Лилю Брик, тому й був упевнений: «Не змиють любов ні сварки, ні версти. Продумано, вивірена, перевірена».

Але в дійсності любов принесла тонко, що почуває поетові, одні страждання. Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді – дуже незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам, тому що це – загальнолюдські почуття. Згадаємо його вірші про тварин: Я люблю звірину, Побачиш собачку – отут у булочній одна – суцільна плішина, – із себе й те готовий віддати печінку, Мені не шкода, дорога, їли! А от поет-трибун, поет-глашатай мені, що живе на початку XXI століття й переживающей всі його ськладні й трагічні події, не зовсім зрозумілО. Він мріяв про прекрасний «комуністичному далеко», славив «тричі батьківщину, що буде», – а що ж нам робити сьогодні? Що славити, кого славити й за що? XXX століття представляв Маяковський, як не квапив життя, як не вірив у комуну у варіт, а рятування від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє: Ваш. Тридцяте століття обжене зграї серце дріб’язків, що роздирали. Нині недолюбленное надолужимо звездностью незліченних ночей. І знову Маяковський-Романтик вимовляє слова про любов.

Про неї, яка б не була «служницею заміж, похоті, хлібів», про неї, яка б заповнила собою всесвіт і «щоб вся на перший лемент «Товариш!» – оберталася земля». Такий представляв, такий хотів бачити любов Маяковський, але йому не було дане щастя випробувати неї. Маяковський-Сатирик – теж наш сучасник. «Кавалерія гострот», що підняла «рим відточені піки», – це любимейший рід зброї. «Дуже багато різних мерзотників ходить по нашій землі й навколо», – відзначає поет у вірші «Розмова з товаришем Леніним». «Обкрутити їх, викрити перед особою народу» – таке завдання він ставить перед собою. Їдко висміює всі негативні прояви в радянському побуті («Про дряни», «Любов», «Пива й соціалізм»), бореться з бюрократизмом в установах («Прозаседавшиеся», «Фабрика бюрократів»), виступає проти пережитків капіталізму у свідомості людей («Боягуз», «Ханжа», «Підлиза», «Пліткар»).

Маяковський у вірші «Стовп» хоче, щоб «критика данина носила», хоча «дуже багато різних мерзотників ходять по нашій землі й навколо, ціла стрічка типів тягнеться: марудники, підлабузники, сектанти, п’яниці». У наші дні слова з вірша «Прозаседавшиеся»: «ПРО, хоча б ще одне засідання щодо викорінювання всіх засідань!» стали крилатими. Вани й сьогодні спрямовані проти бюрократів, управлінського апарата, марних засідань і голосувань депутатів і т.д. «Миє», просто стирає бюрократів і п’єса «Лазня». Победоносиков і його секретар Оптимистенко не дають дороги новаму винаходу, заважають руху вперед. Шкода бюрократизму для поета – у варожості його всім тварчим, тварчим силам суспільства. А як злободенні й сьогодні рядки з вірша «Душу суспільства»: «…Як від гострого, як би заразного, біжи, товариш, від алкоголіка, що хвалиться тим, ськільки пива й горілки випито!».

Можлива, те, що в наш час усе більше з’являється що дерзають, думаючих, сміливих людей, є заслуга таких особистостей, як Маяковський. Так, я вважаю, що він «зрозумілий сваїм народом», хоча кожний сприймає його тварчість по-сваєму. При першому знайомстві із тварчістю Валодимира Маяковського завжди виникає безліч питань, навіть якесь обурення. Чому? Важко знайти відповідь на це питання. Страждаюч і самотнім прийшов у російську поезію Валодимир Маяковський. Активна позиція борця, зайнята поетом, вступає в непримиренне протиріччя з буржуазним суспільствам. Вільна, розкута людина виступає в поезії Маяковського як вище мірило прекрасного на землі: Жили й муськули – мотив верней. Нам чи вымаливать милостей часу! Ми – кожний – тримаємо у сваїй п’ятірні мирів привадні ремені! Поет великого суспільного, соціального темпераменту, Маяковський мав надзвичайно розвинене почуття особистої відповідальності за все, що відбувається в « бурі-світі». Тут пролягав внутрішній нерв його тварчості, звідси беруть свій початок і самі ці незвичайні масштаби, пропорції («Я и Наполеон», «Маяковський століттям»), постійна тривага за долі людей, готовність бути їхнім глашатаєм.

У вірші «Весняне питання» Травня-Ковськийпризнался: Я, наприклад, уважаюся гарним поетом. Ну, ськажемо, можу довести: «самогон – велике зло». А що про це? Чим про це? Ну немає зовсім ніяких слів. Читаючи перші сторінки «Про це», не можна не відчути особливий авторської запальності. Маяковський явно сперечається – про що й з ким? Зміст поеми не залишає сумніви, що боротьба з «кучерявыми ліриками» як і раніше залишалася для нього актуальної. Без прихильності до «злості дня» не можна уявити собі Маяковського. Він валодів як би подвійним зором і, постійно злітаючи вгору, тлумачачи про долі всього людства, вільно розмовляючи «через хребти століть» з далекими нащадками, не упуськав з поля зору поточної повсякденності. У поемі «Хмара в штанях» реалізована сформульована в одній зі сваїх статей думка: можна не писати про війну, але треба писати вайною.

Його сила як поета в тім, що він зумів виділити в житті паростки новаго й що затверджується, глянув на сьогоднішній день із «третьої дійсності». З появаю Маяковського в поезії дійсно « случилосьчто-то’огромное». Непросто прийшов ще один обдарований поет – з’явився художник великої історичної місії, особливаго «переломного» значення. У ньому все вражало: «мову вулиці», стрімкий потік метафор, зухвала широта задумів, незвичайно активний особистий початок. Чим же визначається глибина й цілісність поезії Маяковського, що дарует їй довговічність? Я думаю, що цим вана зобов’язана насамперед висоті й значущості тих ідеалів, які поет відстоював протягом всього життя.

Любов і ненависть, лірика й сатира в його тварчості породжені тим самим – вірою в те, що майбутнє людства прекрасно, і жагучим прагненням наблизити його. Маяковський ніколи не відокремлював себе від народу, що будує нове суспільства. Ступнувши через «ліричні томики», він звертався до мільйонів читачів. Як живий з живими говарить він сьогодні з «товаришами нащадками» в усьому світі. У поезії XX сторіччя немає іншого поета, який би викликав на себе такі потоки хвали й свари. Лайка супроваджувала йому на всім тварчому шляху, але вже при житті молоде покоління побачило в Маяковському сваго сурмача й запевалу. Таким він залишався завжди. Він входить у наше життя полум’яним, нестримним у страсті, делікатним, попереджувальній, зварушливій і ніжним у турботі про інших. Прийдешні люди! Хто ви? От – я, весь біль і ушиб. Вам заповім я сад фруктовий моєї великої душі! – звертається до нас молодий Валодимир Маяковський. Щоб зрозуміти життя й особистість поета, прислухаємося до його слова.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания