Художня своєрідність поеми Некрасова

Писати про народ, писати для народу можна тільки але законам народної поетичної творчості. Справа, однак, не в тім, що Некрасов звернувся до фольклору, використовуючи словник, ритміку й образи народної творчості. Народності мистецтва Некрасова полягає не в запозиченні окремих прийомів фольклору, не в стилізації народної пісні, епосу. У літературі було багато наслідувачів. Під народний стиль підроблялися по-різному, іноді дуже вдало імітуючи окремі ознаки. У творчості Мея, наприклад, елемент російських народностей прийняв якийсь археологічний характер. Аматорів бачити народності в деталях побуту, звичаях (сарафан, курна хата й т.д.) засуджував ще Бєлінський. У поемі «Кому на Русі жити добре» насамперед народна тема – пошук народом шляхи ксчастью.

Міцність сюжетного вузла в поемі досягалася не тільки близькістю художника до народного джерела. Сама близькість припускала наявність зрілості й мужності політичної думки. Звертаючись до творчості народу, черпаючи матеріал з життя народу, Некрасов вибирає як характерне, як зразкове тільки приклади, типи, у яких яскраво виявлялося соціально-політичне мотивування. Наприклад, пісню «Мій осоружний чоловік» він переробляє тань, що «сам зміст пісні змінився. В усній традиції, – відзначає К. В. Чистов, – це пісня про те, як дружину батогом змусили скоритися чоловікові… Некрасов створив по суті нову пісню, що засуджує цей звичай, покликану витиснути в народній свідомості іншу пісню, від якого він спочатку виходив». Все жанрове різноманіття російського фольклору: казки, пісні, билини, легенди, загадки, прислів’я, приказки – знайшло своє творче відбиття впоэме.

Некрасов іноді включав у поему без зміни народні пісні – побутові, ліричні, обрядові. Але частіше він переробляв їх. К. И. Чуковський, зрівнявши пісню олонецкой вопленици Ирини Федосовой з пісень «Солдатська» у Некрасова, погоджується з висновками, зробленими некрасоведом Чистовим: «Виявлення й посилення елементів соціального протесту у використовуваних матеріалах фольклору є однієї із самих помітних особливостей революційно-демократичної поезії Некрасова».

Поет використає ряд текстів Федосовой. У її піснях «Про вбитий громом-блискавкою», «Про загиблих», «Про попа», «Про упьянсливой голівоньку» рисується знущання гнобителів над селянами. Некрасов революціонізує матеріал, знайдений у Федосовой, у народній творчості. Це помітили друзі, ще більше – вороги. Про пісню Матрени й хору «Батіг свиснув, кров пробризнула…» Буренин писав: «Такого грубого реалізму не виявить сам народ у своїх безискусственних піснях».

Іноді Некрасов залучав тільки селянську мову, а не селянську поезію. У сцені: «Ругательски лаються, немудро, що вцепятся один одному у волосся. Дивися – вуж і вцепился! Роман тузить Пахомушку, Дем’ян тузить Луку», звичайно, виражені риси живого, розмовного мовлення, і через них точно відтворюється характеристика діючих осіб

Некрасов підсилює ліризм поеми за допомогою пісні. Про цю особливість поеми академік П. Н. Сакулив писав; «Він (Некрасов) склав з народу багатоголосий хор і, мистецьки диригуючи, змушує виступати те солістів, то хор». Можна сказати, що поема не стільки читається, скільки співається. Пісня – постійний супутник і яскравий виразник життя й сподівань народних. Її співають поодинці, виконують хором

Поет використав не тільки сучасні йому селянські пісні, але звертався також (для передачі стародавнього минулого) до історичного епосу. Пісня «Селянський гріх» написана в дусі билинних віршів. У пісні «З але морям ходив…» зовсім ясний билинний характер: використаються повторення («по морях ходив, по морях ходив, кораблі водив»), внутрішні рими (ходив – водив), билинний зворот («Гой ти, староста!»). В основі оповідання лежить сюжет легенди, що зустрічає часто в народній творчості, про знищений заповіт, по якому нібито даровалась селянам воля

Билинні образи покликані передати богатирську міць народу, його стійкість, його непохитну волю. Ілля Муромець виступає в поемі у зв’язку з революційною боротьбою мужика. Загадки, прислів’я, приказки широко представлені в поемі «Кому на Русі жити добре». Мудрість народу, образність мислення й поетичних засобів його вираження допомагали Некрасову розкривати глибину соціально-психологічної характеристики. Поет любить нагадати народну загадку, приводячи відразу її розгадку (про луну, про тіні чорні, про замок – собачку вірну). Багато загадок точно відтворюють запису, зроблені збирачами Садовниковим, Барсовим і ін. От поет малює побут голодного трудівника землі, що, нарешті, дочекався нових овочів. Поспіли ріпа, морква, буряк, горох

Щоб підкреслити всеосяжне значення цього врожаю (ні про які запаси їжі не може бути й мовлення, раз мужика оббирають три «пайовики»), Некрасов пише: «Тепер горох у всякого, у старого, у малого, розсипався горох на сімдесят доріг!» Саме заповітне селяни виражають крилатими прислів’ями: «Хвали траву в стозі, а в труні!» Прислів’я, записане самим Некрасовим: «Є в бога сокири, так лежать до пори», переробляється їм у дусі революційних устремлінь народу: «Наші сокири лежали до пори».

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания