Життя й творчість Михайла Кузьміна

Колекція творів: Життя й творчість Михайла Кузьміна

Михайло Олексійович Кузмин – поет, прозаїк, критик, а також музикант і композитор – ім’я, що голосно звучало в російській культурі початку століття. Він був забутий надовго ще при житті. Забутий як літератор, неспівзвучний сучасності. Він умер в убогості й забутті в 1936 році. Навколо його ім’я немає ореола мучеництва. Він нікуди не їхав з Росії й, як стара, нікому не потрібна річ, був просто викинутий з життя всіма й, здавалося, назавжди.

Кузмин не піддається однозначному сприйняттю. Здається, у його вигляді й творчості сполучається несумісне: з однієї сто-рона, “маркіз» XVIII століття, з іншого боку – старообрядник по проис-ходінню й переконанням, що вірує прямо й просто. Ахматова говорила про нього так: “Людина пізнього символізму».

Одні знаходили його гарним, інші – виродливим. Краще всіх, з нещадною тверезістю й звичайної своєї откро-венностью сказав він сам: “Без бороди й вусів – особа не старе, не молоде, п’ятдесятьох років, ні старого, ні юнака, Казанова, напівшарлатан, напівабат з підступним по-детски свіжим ротом, сухе й підозріле».

Про те, як він жив, добре пише Георгій Іванов: “Меблі збірня. На стінах знімки з Боттичелли… Багато книг. На столі розгорнутий Аристофан в оригіналі. У куті перед ико-нами блакитна “архієрейська» лампада. Змішаний захід парфумів, тютюну, що нагорів ґнота. Дуже пекуче натоплено». Всі ці описи ставляться до початку століття. Саме цей Кузмин найбільше відомий нам: Кузмин сомовского портрета, байро-нический тип із салонів Північної Пальміри. Перший збірник віршів називався “Мережі». У ньому він виявив себе великим, цілком сформованим поетом. Саме тоді Блок напише: “…юний мудрець із голубиною лагідністю, з народною смиренністю… на-витріщав на себе французький камзол».

Кузмин все життя багато працює, незважаючи на “богемність» і постійне крутіння довкола нього десятків людей. У принципі, він міг складати в будь-яких умовах. І складав усе, „что завгодно: починаючи з 1910 року виходять три книги його рас-розповідей, вірші, романи, рецензії. Все це дуже нерівноцінно. Іноді дуже погано, іноді – божественно. Вірші особливо вдаються. Кращі його збірники – це ті, що вийшли після революції, в 20-е роки. Він перестав тримати позу. За гарні манери й Аристофана в оригіналі можна було одержати кулю. Його поезія очистилася від лушпайки, стала ясної й зага-дочной, як різдвяні сни. Те ж трапилося з його собра-тім по цеху Ігорем Северяниним, що став складати дру-гие вірші, дуже гарні й сумні

Історія переїхала Кузмина, немов поїзд. Він вижив після катастрофи, але навколо його життя виникла змова мовчання. Якби влади знали, що з ним зробити, вони б зробили це. Однак подібний екземпляр людської істоти не викликав у них ніяких емоцій. Ні ненависті, ні любові. І поступово всі забули про Михайла Кузмине, і здавалося, назавжди. Вірші ж, складені поетом, продовжували своє складне містичне життя. Вийшовши з-під авторського контролю, вони, немов живіт-ние, корячись інстинкту виживання, рушили в майбутнє, що очікувало їх на порозі третього тисячоріччя:

По чорній веселці мушачого крила

Бессмертье щедре душу моя відкрила,

Дарма кружляється немолчная бджола, –

Від святкових молитов мене не відучила

Правда, все-таки час від часу Кузмина ліниво поруги-вают, скоріше по інерції, ніж по міркуваннях партійної ідеології. Кузмин дуже багато переводить: Апулея, сонети Шекспіра, П. Мериме, Анатоля Франса. Переклади для нього – єдине джерело існування. Часом він на грані повної вбогості. Кузмин продає книги, ікони, картини друзів, власні рукописи. Замолоду він якось згадав:

“Нічого не маю, нічим не ризикую… Тільки б твердості Бог послав». Судячи з віршів – твердості в нього вистачало. Тільки додалося трагічних ноток у поезії, однак без розпачу й без озлобленості, але з гіркою усмішкою філософа:

Що бідно ми? Але це не новина

Яке ж у горобців маєток?

Зайнялися чудовою торгівлею:

Усе продаємо й нічого не купуємося

И збереглися чиїсь спогади про інший вигляд жи-лища поета: прохідна кімната в комунальній квартирі з голою лампочкою без абажура. Зате на столі обов’язковий самовар, а за столом чарівний хазяїн пригощає чаєм літі-ратурную молодь. И цукор і печиво до чаю приносили гості. Велися довгі бесіди про всім

В останні роки життя Кузмин важко болів. Умер у лікарні 1 березня 1936 року в місті Ленінграді

На складові частини розкладає

Кристал промені – і веселка видна,

И зайчики веселі живуть

Щоб знову народитися, треба вмерти…

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный софт – сборники сочинений, готовые домашние задания